ЯК ПІДТРИМУВАТИ ДІТЕЙ ПІД ЧАС ВІЙНИ?

1. Зберігайте нормальний уклад життя (наскільки це можливо). 

Якщо є така можливість, то дітям бажано продовжити займатися своїми звичними справами й обов’язками. Безпосередньо після травматичної події може знадобитися деякий час, щоб відійти від початкового шоку, і на цей час щоденні рутинні справи можуть бути скасовані. Але коли мине кілька днів, загалом корисно повернутися до нормального стану й укладу, наскільки це можливо. Це дає дітям підтримку в подоланні травматичних ситуацій та допомагає їм зрозуміти, що нормальне життя все ще існує. 

2. Дайте місце певній регресії. 

У кризових ситуаціях від дітей часто очікують, що вони поводитимуться дуже по дорослому. Хоча ситуація цього й вимагає, та все ж треба дозволити дітям залишатися дітьми або навіть поводити себе як маленькі. У дітей може відбутись регресія до більш раннього ступеня розвитку. Це нормально. Це психологічна форма самозахисту, яка переносить назад в час, коли життя було стабільним, а маленький світ дитини – безпечним і надійним. 

Така регресія може виявлятися в різних формах поведінки: деякі діти можуть потребувати надзвичайно багато фізичного контакту, щоб почуватися в безпеці (обіймайте стільки, скільки вони того потребують); деякі діти можуть знову почати мочитися в постіль; навіть старші діти можуть плакати (дозвольте дітям висловлювати свої почуття). 

3. Організуйте «острівки безпеки». Це така обстановка, у якій діти можуть почуватися у безпеці принаймні один раз на день попри загальну нестабільність навколо. 

Ігри. Пограйтеся з дітьми. Найкращі ігри в такі складні часи – це ігри, в які діти можуть грати всі разом без суперництва. Ось декілька прикладів таких ігор: 

• Плескання в долоні: Усі учасники стають в коло і плескають в долоні по колу. Спочатку естафета переходить повільно, тоді пришвидшується від однієї дитини до іншої. Діти можуть самі вирішити, чи плеснути в долоні один раз (тоді естафета перейде далі), чи плеснути двічі (тоді естафета зміняє напрямок руху).
• Рух по колу. Спочатку одна дитина в колі вибирає і задає певний рух. Наступна дитина повторює рух, і так він проходить по всьому колу, неначе хвиля. Тоді вже інша дитина задає свій рух, який передається по колу, і так доти, доки всі діти не «запустять» свій рух. 
• Перша дитина каже слово, яке може бути початком речення. Наступна повторює це слово і додає наступне, і так далі. Слова мають бути граматично узгоджені, щоб вийшло речення. Побачите, яке речення вийде у групи. 
• Схожу вправу можна зробити й на грифельній дошці. Перша дитина малює лінію, а тоді хтось наступний продовжує її своєю. Всі діти можуть намалювати по одній або по дві лінії. В кінці вийде малюнок, створений групою. 

Багато таких ігор можна вигадати самотужки. Вони не потребують якихось особливих допоміжних матеріалів і можуть тривати як декілька хвилин, так і набагато довше, якщо потрібно. 

Заохочуйте дітей побавитися! Дайте їм простір для гри! 

Розповідання історій. Усі діти люблять слухати різні історії. Сила уяви дозволяє їм мандрувати до світів, де ці історії відбуваються. Це також своєрідні «острівки» в морі щоденного стресу, адже діти можуть просто посидіти деякий час і послухати оповідку про зрозумілий, впорядкований світ, де зрештою все закінчується щасливо. Перед сном варто розповідати життєрадісні історії, щоб діти могли заспокоїтись і розвіятись. 

4. Знайдіть, створіть або придумайте «об’єкти переносу».

  Дітям можуть стати в пригоді речі, які уособлюють тих, кого вони люблять, щоб впоратися з власними страхами і станом відокремленості. Тому дітям бажано мати такі «об’єкти переносу», наприклад, невеличку іграшку, яку їм подарував тато, або фотографію мами. Слід дозволити дітям мати ці об’єкти при собі повсякчас, куди б вони не йшли.

Для дітей молодшого віку лялька, ведмедик або навіть якийсь особливий клаптик тканини можуть бути невід’ємною запорукою відчуття безпеки. Дітям, в яких немає таких допоміжних «об’єктів переносу», можна запропонувати придумати або створити для себе такий об’єкт. 

5. Запропонуйте форми самовираження. 

Говоріння й слухання.У дітей має бути дорослий, до якого вони можуть звернутися, щоб поговорити про свої страхи або проблеми. Заохочуйте дітей розповідати, як вони себе почувають, висловлювати свої переживання й почуття. Дітям необхідно мати можливість поговорити про жахіття, які вони пережили. Але не примушуйте їх говорити – просто запропонуйте. Дозвольте дітям задавати питання і відповідайте на них максимально чесно та прямо. 

Рольові ігри. Деякі діти можуть не захотіти говорити про те, що з ними сталося. Однак у своїх іграх вони часто розкривають те, що обтяжує їхню свідомість, відтворюючи свій досвід через ролі, граючи разом з іншими дітьми або з фігурками, ляльками чи плюшевими іграшками. Ці рольові ігри можуть допомогти інтегрувати ситуацію та почуття, пов’язані з нею. 

Малювання олівцями й фарбами. Багато дітей можуть висловити свій стан, як тільки у них в руках опиняться фломастери і аркуш паперу. Дозвольте дітям створювати такі маленькі витвори мистецтва. Ви можете спробувати поговорити з деякими дітьми про їхні малюнки – але не змушуйте їх. Іноді малювання стає для дитини єдиною можливою формою самовираження.

Щоденник. Дітям старшого віку часто буває простіше висловитися в письмовій формі. Слід заохочувати дітей вести щоденник – цьому «другу» вони можуть у будь-який момент розповісти все, що захочуть. Можливо, хтось із них навіть «задокументує» цілком серйозні звіти про перебіг ситуації. 

6. Піклуйтесь про себе! 

Підтримка, яку ви надаєте дітям поруч з вами у такі важкі часи, має величезне значення для них! Але, будь ласка, не забувайте про власні потреби. Подбайте про те, щоб у вас був час відпочити, й набратися сил. Крім того, знайдіть когось, з ким ви можете поговорити про те, ви самі зараз переживаєте.

Поради батькам щодо адаптації дитини до умов дошкільного навчального закладу

1. Передусім слід організувати життя дитини в сім'ї відповідно до режиму дня, якого дотримуються в дошкільному навчальному закладі.

 2. Готуючись до дитячого садка, докладно розкажіть малюку, що вдень він буде ходити до дитячого садка, а ввечері ви разом з ним будете займатися вдома цікавими справами.

 3. Варто зацікавити сина чи доньку дитячим садком, викликати бажання йти туди. Для цього під час прогулянок покажіть будівлю дошкільного навчального закладу, ігрові майданчики; разом поспостерігайте за грою дітей, розкажіть про їхнє життя в садочку. Не можна дитину залякувати садком, погрожувати: «Не слухатимеш – віддам у садочок». Це викличе страх перед дошкільним закладом і, безумовно, погіршить стан дитини в період звикання до незнайомого оточення. Навпаки, слід викликати бажання в неї ходити до садка: «Якщо слухатимеш, не плакатимеш, то підеш у дитячий садок». Про вступ до садка треба говорити в сім'ї як про радісну, очікувану подію.

4. Ідучи будь-куди, завжди розповідайте малюкові, що буде, коли ви повернетесь, щоб у нього була впевненість в тому, що він потрібен вам!

 5. Навчайте дитину вдома всіх необхідних навичок самообслуговування та взаємодії. Дитина значно легше пристосується до умов суспільного виховання, якщо в сім'ї вона оволодіє елементарними навичками самостійності. Іноді, прагнучи зекономити час, батьки поспішають самі вдягнути, нагодувати дитину, чим стримують формування в неї необхідних умінь. Так діти, звикнувши до надмірної опіки, у яслах почуваються безпорадними і самотніми.

6. Подбайте про психічне і фізичне здоров’я дитини.

7. Повідомте вихователів про звички та вподобання вашого малюка, про особливості здоров'я та поведінки.

ПОРАДИ ПСИХОЛОГА ПРИ ПОВЕДІНЦІ У ЕКСТРЕМАЛЬНІЙ СИТУАЦІЇ

Інколи буває, що страх перед терористичним насильством, абсолютно не відповідає реальному ризику піддатися нападу. В результаті з'являється постійне почуття тривоги, яке може у відповідний момент перерости в жах, а він проявиться у фізичній  слабкості, нерухомості  або панічній втечі.

Такий пригнічений стан утруднює пошук виходу з екстремальної ситуації, викликає почуття безнадійності, веде до відмови від активного опору, і навіть від боротьби за власне життя.

Проаналізуйте свою поведінку в екстремальній ситуації. Можливо, вона характеризується однією з наступних ознак :

Дезорганізація поведінки може проявитися в несподіваній втраті раніше набутих навичок, які, здавалося, були доведені до автоматизму. Деякі люди в звичайних умовах проявляють чудеса володіння різними прийомами самооборони, але в екстремальній ситуації раптом, зовсім забувають про них.

Гальмування дій характеризується тим, що екстремальна ситуація може викликати стан ступора (заціпеніння).

Підвищення швидкості виражається в мобілізації усіх ресурсів організму на подолання екстремальної ситуації. При цьому спостерігається чіткість сприйняття і оцінки того, що відбувається, здійснюються адекватні ситуації дії. Ця форма реагування, звичайно ж, найбажаніша, проте вона з'являється, як правило, тільки за наявності певних навичок і спеціальної підготовки.

Щоб діяти адекватно в екстремальній ситуації, постарайтеся по можливості дотримуватися наступного плану дій :

перш, ніж приймати якесь рішення, проаналізуйте ситуацію, в якій ви опинилися;

спробуйте, наскільки це буде можливо, оцінити людину, супротивну вам, звернувши увагу на її фізичні і психічні дані, її настрій і можливі особливості в поведінці;

приведіть себе в стан, який дозволить вам не лише діяти, але і думати;

визначте тактику своєї поведінки залежно від усього обсягу інформації, що надійшла до вас, і поводьтеся відповідно до неї.

Багато хто допускає одну з двох помилок - переоцінює свої можливості, або сильно їх занижує. І те, і інше робить вас потенційною жертвою.

Отже, необхідно уміти розрізняти небезпеки дійсні і уявні, правильно оцінювати людей і контролювати себе. Нарешті. Сумна порада, але психологічно потрібно бути завжди готовим до застосування насильства, що вже саме по собі є ефективним засобом захисту.

Головне правило - зрозуміти, в яку ситуацію ви потрапили, наскільки реальна загроза фізичного насильства, і чи можна її уникнути.

Ваше сприйняття буде, передусім, залежати від того, де вам погрожують. Наприклад, якщо це ваша квартира, пам'ятайте, що той, хто погрожує, набагато гірше орієнтується в обстановці, яка вам добре знайома.

Якщо це приміщення, в якому господарем положення є людина, яка вам загрожує, саме по собі незнання обстановки багато в чому може сковувати ваші дії. Екстремальна ситуація може по-різному сприйматися і на вулиці. У темний час доби будь-яка загроза сприймається серйозніше, ніж вдень.

Важлива оцінка кількості людей, які  реально вам загрожують. Характер взаємовідносин між ними може підказати, хто в групі головний, чи уперше ці люди здійснюють напад або вони діють як злагоджена злочинна група. При безпосередньому нападі слід враховувати власні фізичні можливості.

Уникайте миттєво реагувати на напад насильницькими діями, особливо якщо злочинці озброєні.

У такому разі краще не чинити опір, хоча це і не здається гідним виходом з ситуації. Практика показує, що людина, яка зазнала  нападу має більше шансів вижити, якщо визнає за злочинцем його перевагу. Перш, ніж що-небудь робити, слід зважити свої реальні можливості і можливі наслідки.

Постарайтеся не допустити паніки. Для цього необхідно змусити себе деякий час зберігати спокій, вільно і глибоко дихати. Якщо паніка виникла на вулиці, і немає інших загрозливих чинників, спокійно поясніть ситуацію і виведіть людей з небезпечного місця.

ПАМ'ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ МАЙБУТНЬОГО ПЕРШОКЛАСНИКА

Правило 1

   Ніколи не відправляйте дитину одночасно в перший клас і якусь секцію або гурток. Сам початок шкільного життя вважається важким стресом для дітей. Якщо маля не зможе гуляти, відпочивати, робити уроки без поспіху, у нього можуть виникнути проблеми зі здоров’ям, невроз. Тому, якщо заняття музикою та спортом здаються необхідною частиною виховання, почніть водити дитину на ці гуртки за рік до початку навчання або із другого классу.

Правило 2

   Пам'ятайте, що дитина може концентрувати увагу не більш як на 10-15 хв. Тому,  коли ви з нею будите робити уроки, кожні 10-15 хвилин необхідно перериватися й обов’язково давати дитині фізичну розрядку. Можете просто попросити пострибати на місці 10 разів, побігати або потанцювати під музику кілька хвилин. Почати виконання домашніх завдань краще з письма. Можна чергувати письмові завдання з усними. Загальна тривалість занять не має перевищувати однієї години.

Правило 3

Комп'ютер, телевізор і будь-які заняття, що вимагають значного зорового навантаження, мають тривати не більше години на день – так вважають лікарі-офтальмологи й невропатологи в усіх країнах світу.

Правило 4

  Протягом першого року навчання ваша дитина потребує підтримки. Вона не тільки формує стосунки з однокласниками й учителями, але й уперше розуміє, що з нею самою хтось хоче дружити, а хтось – ні. Саме у цей час у маляти складається свій власний погляд на себе. І якщо ви хочете, щоб із нього виросла спокійна і впевнена у собі людина, - обов’язково хваліт! Підтримуйте, не сваріть за неакуратні записи у зошиті. Усе це – дрібниці порівняно з тим, що від нескінченних докорів і покарань ваша дитина не буде вірити у себе.

Кілька коротких правил

1.     Показуйте дитині, що її люблять такою, якою вона є, а не за якісь досягнення.

2..     Не можна ніколи (навіть у пориві гніву ) говорити дитині, що вона гірша за інших.

3.     Треба чесно й терпляче відповідати на будь-які її запитання.

4.     Намагайтесь щодня знаходити час, щоб побути наодинці зі своєю дитиною.

5.     Учіть дитину вільно спілкуватися не тільки зі своїми однолітками, але й із дорослими.

6.     Не соромтесь підкреслювати, що ви пишаєтесь своїм малюком.

7.     Будьте чесні в оцінках своїх почуттів до дитини.

8.     Завжди говоріть дитині правду, навіть коли вам це невигідно.

9.     Оцінюйте тільки вчинки, а не її саму.

10.    Не домагайтеся успіху силою. Примус – найгірший варіант морального виховання. Примус у сім'ї порушує особистість дитини.

11.    Визнайте право дитини на помилку.

12.   Думайте про дитячий «банк» щасливих спогадів.

13.   Дитина ставиться до себе так, як ставляться до неї дорослі.

14.   І взагалі, хоч інколи ставте себе на місце своєї дитини, і тоді ви краще зрозумієте як її виховувати.